Лариса Гориславець, депутатка міської ради Кременчука висловилася з приводу того, чи варто прибирати з міста пам'ятки, що нагадували російського поета Пушкіна.
Її заява викликана суперечками у суспільстві, адже в Україні повномасштабна війна.
"А Пушкін что нам сделал?" - питають захисники у противників. Ось що розповідає Гориславець у своєму дописі в соцмережі Фейсбук.
ЦИТАТА:
"Друзі, можна довго та аргументовано розповідати, чому Пушкін - це маркер “руського міра” (що я і роблю у своєму відео для людей, спраглих до історії та знань). Дивіться і поширюйте моє відео. Ми з Olesia Musiienko старалися
Для тих, хто не хоче дивитися відео, кажу просто і коротко:
Пушкіна - геть із наших міст!
Пушкін ніколи не приходив сам в українські міста. Він приходив не тільки з лукомор'єм. Росіянські імперці (а пізніше комуністи) тягли Пушкіна локомотивом для свого “руського міра”.
У 1900 році пам’ятник Пушкіну прийшов у Чернігів слідом за царським указом “Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
У 1937 році Пушкін прийшов у Генічеськ і Нову Каховку, після телеграми Сталіна про припинення українізації. Після репресій української інтелігенції.
У післявоєнні роки Пушкін приходить в Чернівці, бо в СРСР вивчення рос мови стає обов’язковим, а всі інші мови - можна вчити за бажанням батьків.
У 80-х і прокотилася Україною чергова хвиля насадження Пушкіних. Пам’ятники встановили в Кременчуці, Полтаві, Луганську, Кривому розі, Тульчині Вінницької області та інших містах. Саме в цей час комуністи саджали в тюрми дисидентів та борців за Незалежність України.
Пушкін приходив слідом за репресивними указами проти всього українського, за Пушкіним слідом ішов “вєлікій русский язик”, а потім вигулькував і меседж про “ісконно русскіє теріторії”.
Відповідно: прибрати Пушкіна в Кременчуці - означає ще раз нагадати, що саме ця територія належить Україні та українцям.
А поетична спадщина Пушкіна - це інше питання. Хто любить поезію, нехай читає.