Психотерапевт Ірина Бичева пояснила чому діти не зізнаються батькам, що вони стали жертвами сексуального насилля чи сторонні особи схиляли їх до цього.

Під час лекції з сексуальної грамотності для 10-12-річних дітей фахівець запитала у слухачів чому вони бояться зізнатися в цьому найріднішим. Діти назвали шість причин чому вони мовчать про насильство.

1. «На мене будуть кричати». Логіка дітей проста: якщо лають за дрібниці, як от розбита чашка чи загублений телефон, то «за таке мене точно вб'ють».

2. «Не хочу засмучувати/розчарувати батьків», «Мама плакатиме». Діти розуміють, що їм доведеться підтримувати батьків, тож легше пережити те, що відбулося на самоті.

3. «Мені скажуть, що "сам винен/сама винна"». Тут вони розуміють, що після зізнання почують не слова підтримки, а купу запитань та звинувачень: «навіщо йшов?», «куди дивився?», «навіщо провокував/провокувала?», «чому не втік/не втекла?», «казала /казав не одягатися/фарбуватися так», «навіщо погодилася/погодився піти з ним/ними?».

Тому діти розуміють, що безглуздо чекати підтримки від дорослих, які завжди звинувачують жертву, адже «я сам винен / сама винна».

Треба пам’ятати, що звинувачуючи жертву, ми даємо посил для насильників, що робити "брудні" справи можна безкарно. Адже суспільство все одно візьметься з'ясовувати: у що жертва була одягнена, наскільки яскраво нафарбована, як себе вела, був у неї секс до цього або не було тощо. А гвалтівник залишиться в тіні. І, швидше за все, навіть не буде притягнутий до відповідальності.

Психотерапевт зауважує, що ми стаємо співучасниками злочинів, якщо звинувачуємо жертву.

«Я хочу, щоб у жертв був голос! Щоб вони не боялися заявити в поліцію, прийти до батьків або інших близьких людей і отримати не звинувачення, а підтримку! І почути найголовнішу фразу: «Ти не винен (-а) в тому, що сталося», - наголосила пані Бичева.

Пам’ятаймо, що не можна спровокувати людину на злочин, якщо вона не здатна це зробити.

4. «Вони мені не повірять». «А раптом дитина фантазує?», «Раптом він/вона все придумав(-а)?» - сумніваються батьки. Навіть якщо дитина обманює, то вона все одно запам’ятає, що батьки їй повірили та знатиме, що її підтримають.

«Батьки завжди повинні бути адвокатами своїх дітей. В будь-якій ситуації. Потім можна обговорювати те, що сталося, проводити роботу над помилками. Але головне завдання - бути поруч, бути опорою і підтримкою», - зазначила психотерапевт.

5. «Мені заборонять гуляти, контролюватимуть кожен крок».

6. «Ми ніколи з ними не говорили на цю тему!». Батьки часто думають: «моя дитина в цілковитій безпеці», «у нас дуже довірчі відносини», «моя дочка/мій син мені все розповідає». Насправді, каже фахівець, діти розповідають зовсім інше.

З ними треба розмовляти на теми меж, насильства, тілесності, статевих стосунків, безпеки, «хороших» і «поганих» дотиків тощо, бо дитина до вас не прийде. Ні з проблемою, ні з проханням допомогти / захистити / підтримати.

Психолог радить батькам відповісти для себе на такі запитання:

- Ви точно той дорослий, до якого можна прийти з усім, чим завгодно? З будь-якою проблемою або з великою неприємністю?

- Чи дасте ви потрібну підтримку? Чи знайдете ви правильні слова?

- Чи зумієте впоратися з власними емоціями і переживаннями?- Чи безпечно вам говорити правду?

Раніше ми писали, що треба знати дітям та як їх вчити аби вони не потрапили на гачок до педофілів.